ТУТ БУЛО ВБИТО ЄВРЕЙСЬКЕ ЖИТТЯ…

06 липня, 2015
У понеділок в Кисилині урочисто відкрито Меморіал жертвам Голокосту
Невеличке село Кисилин Локачинського району Волинської області щедро оповите не лише історією, а й скроплене кров’ю сотень безневинних людей. Лише у роки Другої світової війни тут знайшли вічний спочинок українці, поляки та євреї. Однак, про долю останніх багато років замовчували.
РОЗРИТА МОГИЛА
На початку Другої світової війни у Кисилині та навколишніх хуторах мешкали люди багатьох національностей. Однак, вони завжди ладили між собою, діти ходили в одну школу, от лише на богослужіння кожен ішов у свій храм: православні – у церкву, католики – до костелу, євреї – до синагоги та хасидських молитовних будинків. Ворожнеча розпочалась після приходу на наші землі окупантів.
Перші розстріли мирного населення фашисти у Кисилині влаштували 19 серпня 1941 року: невідомо за що було вбито 48 місцевих євреїв та два українці. А вже 1 листопада всіх осіб єврейської національності зігнали у гетто, територію якого огородили парканом та колючим дротом. Людей кожного ранку під конвоєм водили кучкувати торф, валити ліс, обробляти поля. Щоб не померти голодною смертю (а на тиждень кожен отримував лише одну буханку хліба), євреї обмінювали у селян свої речі. А через рік всіх жителів гетто розстріляли.
«Єдного разу приходить до нас той, що по селі є, ну якийсь там трохи старший, так як тепіро голова сільради, і каже до батька мого, ранесенько, ще тільки розвиднілось: «Бери лопату і на поле йди»… Пошов, а там не тільки батько, там багато таких дядьків назбирали. І копайте яму… Хтось вже рознюхав: будуть стріляти євреїв… а под вечір мали ше йти загортати. Батько не пошов, вже заслабів. Казали, що яма ше ворушилась, всіх не постріляли…» - так розповідала про події, які відбувалися у Кисилині 15 серпня 1942 року нині вже покійна Єва Вознюк (свідчення записані 29 жовтня 2011 року співробітником Українського центру вивчення історії Голокосту Михайлом Тяглим). Наступного дня поряд вбили 20 ромів.
Згодом на цьому місці виросли тернові кущі, однак у 60-ті, за колгоспного господарювання, яму розгорнули бульдозером і сіяли зернові. Лише завдяки реалізації проекту «Захист та меморіалізація місць масових поховань євреїв України періоду Другої світової війни» вдалось впорядкувати це місце трагедії. 
В рамках проекту, який втілюється в життя Українським центром вивчення історії Голокосту спільно з Міністерством освіти і науки України, Берлінським офісом Американського єврейського комітету за сприяння Міністерства закордонних справ Німеччини, було відібрано п’ять пілотних населених пунктів, де знайдено місця поховання євреїв: села Бахів, Прохід, Кисилин Волинської області, Острожець Рівненської області та місто Рава-Руська, що на Львівщині. Окрім будівельних робіт зі створення меморіалів на місцях трагедії, відбувались й певні освітні заходи: школярі разом зі своїми наставниками здійснювали пошукову та дослідницьку діяльність. Участь у проекті від нашого району взяли учні Павловичівської загальноосвітньої школи під керівництвом заступника директора, вчителя історії Наталії Дерефінки. Як підсумок проектної діяльності – побачили світ короткий історико-краєзнавчий нарис «Історична доля єврейської громади Локач» та карта-путівник села Кисилин.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПАМ’ЯТЬ
29 червня за участю високоповажних гостей із США, Німеччини, Ізраїлю, Києва, Львова, керівництва області та району у Кисилині на місці розстрілу євреїв відбулось урочисте відкриття Меморіалу жертвам Голокосту. Автором пам’ятника став київський архітектор Антон Олійник. На граніті трьома мовами (української, англійською та на івриті) викарбовано слова: «У 1941-1944 роках єврейське життя у Кисилині та навколишніх містечках та селах було знищено німецькими окупантами та підлеглими їм місцевими службами. На цьому місці було вбито щонайменше 500 євреїв. Нехай душі їхні будуть зав’язані у вузол вічного життя».
Надзвичайний та Повноважний посол Німеччини в Україні Крістоф Вайль, виступаючи перед присутніми, зазначив, що це місце уособлює жахливі сторінки в історії України, тому що євреїв вбивали лише через те, що вони були євреями.
- Мені складно виступати перед вами, бо мої співвітчизники творили жахливі злочини та жахіття на території Східної Європи. Але гріх сорому і відчуття болю, які я зараз відчуваю, допомагають оцінити цю подію, - сказав посол.
Про те, що відкриття Меморіалу – історична подія не лише для Кисилина, області, а й всієї України, говорив директор Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський.
- Якщо нацистський режим вбив цих людей, то радянський тоталітарний – пам’ять про них. Ми маємо бути відповідальними за пам'ять. Сьогоднішня Німеччина бере відповідальність за ті злочини і ми також повинні говорити правду, - зазначив пан Анатолій, коментуючи напис на Меморіалі.
На заході також були присутні директор Берлінського інституту німецько-єврейських відносин Дейдре Бергер, представники комітету збереження єврейських кладовищ у Європі Жо Шік та Моріс Гершафт, директор Американо-Українського бюро з прав людини та верховенства права Мейлах Шейхет. Слова підтримки єврейському народу говорили заступник голови облдержадміністрації Світлана Мишковець, голова Локачинської райдержадміністрації Віктор Дудечко, Кисилинський сільський голова Галина Віннік. У своїх виступах вони також зазначали, що сьогодні, як ніколи, біль єврейського народу за невинно убієнними проходить через наші серця і душі, адже нині на Сході України також ведеться винищення нації.
- Поляки, євреї, українці в любові, терпимості, дружбі проживали до тих пір, поки не прийшло зло. Зло почало руйнувати, вбивати, не дивлячись якої національності, якого віросповідання. Сьогодні життя нам знову підносить ці уроки. Тож в такі важкі дні ми повинні взяти з минулого мудрість поколінь, дружбу, любов. І, не зважаючи на те, до якої церкви ходимо, якої національності, тоді все переможемо, - говорив настоятель місцевої Свято-Михайлівської церкви отець Іван Квік.
За сім тисяч кілометрів на батьківщину предків приїхав й житель Сполучених Штатів Америки Джон Полік. Зі сльозами на очах він розповів історію свого роду. Його бабуся разом з чоловіком та старшим сином виїхала в Америку у 20-х роках минулого століття. У Кисилині у неї залишились рідні брати та сестри, племінники. Вони постійно листувались, надсилали одне одному фото. Довгий час про їх долю не було жодних відомостей, бабуся ніколи відверто не розпо¬відала про те, що з ними сталося. Старший брат мами, історик за фахом, роками збирав свідчення та інформацію про родину. Через відсутність документів і суперечливі свідчення людей на це пішли десятиліття. Однак чоловік з’ясував, що дев’ять родичів знайшли вічний спочинок на місці нинішнього Меморіалу, ще п’ятеро – загинули у роки воєнних лихоліть.
- Радий, що нарешті члени моєї родини можуть спокійно спочивати, – ска¬зав Джон Полік. – Продовжуйте зберігати пам’ять і не тримати в собі ненависті.
І хоч в єврейського народу на могили прийнято приносити камінці, на Меморіалі замайоріли й квіти, зокрема – червоні маки, які є символами пам’яті. Хоч і через 70 років, проте невинно убієнні жертви були належно пошановані.
Ірина РОМАНЮК