Липинський - Мої статті - Каталог статей

Відділ освіти Локачинської райдержадміністрації Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. с. Павловичі Семінар вчителів історії «Використання творчої спадщини В. Липинського у вивчені історії» Виступ на тему: Політична еліта в ракурсі В. Липинського Виконала: вчитель історії зош І-ІІІ ст. с. Павловичі Дерефінка Наталія Зіновіївна 16 квітня 2013 Актуальність творчого спадку того чи іншого мислителя, філософа для сучасності зовсім не обов'язково визначається можливістю безпосереднього застосування якихось певних його ідей. Не менш важливим є неупереджене прочитання концепцій, які формулюють альтернативні відповіді найгострішим викликам сьогодення. У повній мірі сказане стосується елітократичних поглядів В'ячеслава Липинського. В основному головні ідеї концепції політичної еліти В’ячеслава Липинського, сформовано автором у його центральній роботі «Листи до братів-хліборобів» та в пізнішій праці «Покликання варягів чи організація хліборобів». Крім того, В. Липинський побіжно, несистематично, розвиваючи або доповнюючи головну ідею, звертається до проблеми національної еліти майже в усіх інших своїх роботах, що засвідчує підвищену зацікавленість мислителя відповідною темою. До розуміння сутності і завдань еліти (В. Липинський не вживає це поняття, застосовуючи натомість термін «національна аристократія») видатний український теоретик підходить через власне трактування змісту і сутності нації та держави. Під нацією він розуміє певний тяглий механізм конституювання організаційних форм людських спільнот, найвищим щаблем розвитку якого є національна держава. Він зазначав, що: «Нація єсть формацією не тільки взагалі історії, а історичного наростання і розвитку серед певного етнічно-відмінного людського колективу іменно конструктивних, а не деструктивних, іменно організуючих, а не руйнуючих політичних вартостей. Витворювання і здійснювання оцих вартостей — починаючи від якоїсь політичної організації, об’єднаної одною національно-політичною ідеєю і кінчаючи найвищою формою національної організації: національною державою — має на меті усвідомити і зорганізувати даний людський колектив, зв’язаний механічно певними вродженими йому рисами подібностей і одним стихійним ірраціональним хотінням, в одну органічну, свідому себе цілість, що вже свідомо бореться за своє існування, за свій розвиток, за здійснення свого вже усвідомленого спільного національного хотіння» В. Липинський бачить три способи чи три методи витворення національної аристократії: охлократія, класократія і демократія За В. Липинським, таких різних форм взаємовідносин, в яких можуть знаходитись між собою на даній території активна і пасивна раси, існує і може існувати безліч, «скільки на землі існувало та існує націй» Торкаючись питання людських джерел формування і поповнення класократичної еліти, слід сказати наступне. Аристократія тут приходить до керівництва шляхом вибору кращих представників різних станів і класів, з яких складається суспільство. Принцип відбору в «ешелони провідної верстви» за здібностями, внутрішніми якостями та реальними можливостями представників з-поміж усього люду держави, дає відповідь на питання про шляхи формування національної аристократії за класократичного устрою. «Класи: хліборобський (поміщики, селяни, сільські робітники); промисловий (власники фабрик, інженери, робітники); фінансовий і купецький (всі ті, хто живе не з продукції, а з обміну продуктами); комунікаційний (залізничники, шофери, поштарі-телеграфісти і т.д.); інтелігенція, яка має здійснювати функції ідеологічного порядку (духовенство, учителі, письменники, журналісти, адвокати, лікарі і т.д.). Стани: організатори і організовані; перші – активна меншість, другі – пасивна більшість. У хліборобів – це поміщики і селяни, у промисловців – власники і робітники, у інтелігенції – церква і університети. Активна меншість – виборна аристократія – обмежує свою владу послухом монархові». Попри ідеалізм, В. Липинський все ж не був утопістом щодо еліти. Він один з тих, хто, усвідомлюючи нереальність універсальної аристократії, відділив від неї інтелігентський елемент та на певному етапі розвитку нації, вказав на неефективність «войовників» в ролі провідної верстви. «Коли нація… не може управлятись і не може бути зорганізована виключно шаблями войовничих отаманів, то ще менше можуть нею правити та її організувати філологи, поети, оратори, професори, учителі, адвокати, коректори та ін. представники т. зв. свобідних — тобто не володіючих і не зв’язаних засобами продукції і війни - інтелігентських професій». Проте роль інтелігенції для автора залишається вагомою: на неї покладено завдання витворення національної ідеї, культурних цінностей і тих вартостей, які стають духовним фундаментом суспільства. І оскільки державно-національне будівництво не може обійтися без певного ідеалізму, то значимість цього «генератора ідей» випливає сама по собі. Якщо стисло артикулювати численні цитати В. Липинського, можна сказати, що бути аристократією – значить вміти організовувати. Держава – це організація, а, отже, плід діяльності організаторів. Завдання провідників полягає у тому, щоб структурувати суспільство на засадах консенсусу і солідарності, або на ідеалістичному принципі «гармонії». Він зазначав, що «Кожночасна національна аристократія мусить так об’єднувати і так організувати свою націю, щоб під її проводом нація мала якнайкращі матеріяльні і моральні умови для перемоги в тяжкій боротьбі за існування». Про значимість організації у розумінні В. Липинського красномовно свідчить, той факт, що основні форми державно-суспільного ладу відповідають у нього формам організації національної аристократії. Розуміння В. Липинським сутності та високого покликання національної еліти логічно витікає із його трактування сутності націоналізму та національної держави. Він виділяє два основних різновиди націоналізму, які, на його думку суперечать один одному. «Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнуючий – такий, що сприяє державному життю нації і такий, що це життя роз'їдає. ...Перший є націоналізм територіальний, другий – націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий – шовінізмом. Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава – Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить? Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти». У своїх працях В.Липинський більш детально розкриває власне бачення справжнього патріотизму, так як він його розуміє, та його непримириму протилежність згубному шовінізму: «Отже, будьте патріотом, а не шовіністом. Бути патріотом – це значить бажати всіма силами своєї душі створення людського, державного і політичного співжиття людей, що житимуть на Українській землі, а не мріяти про втоплення в Дніпрі більшості своїх же власних земляків. Бути патріотом – це значить шукати задоволення не в тім, «щоб бути українцем», а в тім, щоб було честю носити ім'я українця. Бути патріотом – це значить перш за все вимагати гарних і добрих учинків від себе, як від українця, а не перш за все ненавидіти інших тому, що вони «не українці». Врешті, бути патріотом, це значить, будучи українцем, виховувати в собі перш за все громадські, політичні, державотворчі прикмети: віру в Бога й послух його законам, тобто духовні вартості; далі вірність, твердість, сильновольність, дисципліну, пошану для своєї традиційної влади (монархізм), загалом кажучи, лицарськість – тобто політичні вартості. Натомість бути шовіністом – це значить прикривати свою духовну пустку (безрелігійність) і своє руїнництво: отже, зрадництво, кар'єризм, здеклясованість – фанатичними вигуками про «неньку Україну», про «рідну мову», про «ми – українці!», і т.п. Борони Вас Боже від такого роду «націоналізму», який може принести тільки те, що вже приніс: руїну України». По прочитанні цього тексту не полишає враження, що В. Липинський – наш сучасник. Тому як, майже все це ми спостерігаємо у нинішню історичну епоху – епоху поновлення незалежності Української держави. Тут - і зрадництво й кар'єризм серед сучасної політичної еліти, тут – і її ж фанатичні вигуки про «неньку Україну», про «рідну мову», про «ми – українці!», про клятих «москалів і ляхів». А головне – такі ж руйнівні наслідки. Адже, майже всі ці двадцять років Україну не полишають кризові явища (більшою чи меншою мірою) у політичній, соціально-економічній та культурній сферах. Особливо треба підкреслити, що тлумачення В. Липинським нації, як єдності людей що проживають на певній території та ставлять перед собою спільні цілі з метою покращення умов свого життя, на відміну від тих, хто розуміє націю як, передусім, спільноту за етнічним походженням, майже суголосне сучасним уявленням про громадянську, політичну націю. В той же час, тлумачення нації націоналістом В. Липинським явно суперечить поглядам багатьох із тих сучасних українських партій і рухів, які називаючи себе «національно-демократичними», вважають головним націєтворчим началом суто етнічний чинник. В. Липинський не використовує терміну «еліта», а послуговується поняттями «національна аристократія», або ж «провідна верства». «...Кожночасна національна аристократія, - підкреслював В. Липинський у «Листах до братів-хліборобів», - мусить так об'єднувати і так організовувати свою націю, щоб під її проводом нація мала найкращі матеріальні і моральні умови для перемоги в тяжкій боротьбі за існування. ... Кожночасна національна аристократія мусить мати, крім матеріальної сили, ще й моральний авторитет в очах своєї нації». Проте, ця його головна вимога до політичної еліти нації, так і залишається поки що недосяжною для більшості сучасних високопосадовців. Особливо очевидним це стає при порівнянні діяльності сучасної української політичної еліти та тими високими ідейними та етичними вимогами, які висував до політичної еліти нації В'ячеслав Липинський у своїх творах. Резюмуючи сказане, можна зробити висновок: без власної, саме на цьому наголошує В. Липинський, національної аристократії неможлива своя держава, а значить і власна нація. Без автохтонної політичної еліти вона приречена віками бути поневоленою, стати літературою, а не реальністю.
1 2 3 4 5 Категорія: Мої статті \| Додав: Наталія (25.11.2014)
Переглядів: 374 \| Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0